Національне
виховання як соціально-педагогічна проблема і
важливий
чинник формування соціокультурних орієнтацій
студентської
молоді
Постановка проблеми. У сучасних умовах розбудови
незалежної держави на перший план виходить проблема відродження національної
системи освіти як передумови виховання нового покоління українців.
Фундаментальною основою ідеології державного будівництва проголошено
національну ідею. Її реалізація обумовлює необхідність реформування системи
національного виховання метою якого Державна національна програма «Освіта»
(«Україна ХХІ століття») визначила «набуття молодим поколінням соціального
досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої
культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від
національної належності особистісних рис громадян Української держави,
розвиненої духовності, фізичної досконалості, художньо-естетичної, правової,
трудової, екологічної культури» [1, 4].
Завданням педагогіки в сучасних
умовах стає вдосконалення форм і методів виховання молоді, формування
позитивної національної пам’яті і свідомості, розкриття культуротворчих
можливостей української національної ідеї.
Актуальність
дослідження. В умовах становлення інформаційного суспільства знання,
освіта, стають основним фактором трансформаційних перетворень, ресурсом
оновлення всіх сторін життєдіяльності людини. Особлива роль освітньої складової
в перехідному суспільстві посилюється тією обставиною, що саме через неї
найбільш ефективно здійснюється зовнішній вплив на становлення та розвиток
ринкових механізмів. Сьогодні освіта та виховання перебувають у центрі
особистісного та суспільного розвитку. В нових соціокультурних умовах набуває
особливої ваги проблема оптимізації саморозвитку соціокультурних орієнтацій
студентської молоді й суспільного виховного впливу на цей процес.
Ступінь наукової розробки проблеми. Література за тематикою,
зважаючи на її міждисциплінарний характер, є доволі чисельною і різноманітною,
охоплює широкий спектр освітніх, культурних та філософсько-політичних проблем. Загальноцивілізаційний вимір освіти як суспільного явища
досліджують В. Андрущенко, В. Бех, І. Бех, Л. Губерський, Д. Дзвінчук, В. Євтух, І. Зязюн, В. Кремень, М. Михальченко, В. Скуратівський, М. Хілько.
У дорадянський період проблеми національного
виховання в контексті розвитку української педагогічної думки аналізували
П. Біланюк, М. Галущинський,
Ю. Дзерович, В. Пачовський,
І. Ющишин та інші. Питання розвитку шкільництва,
педагогічної думки досліджували в радянський період Л. Боїк,
А. Боднар, Н. Дідух, А. Макаренко,
В. Сухомлинський. В останнє десятиріччя проблеми національного виховання
учнівської і студентської молоді досліджують М. Барна, Д. Герцюк, І. Зязюн, В. Кремень, З. Нагачевська, Н. Сабат, Б. Ступарик та інші.
Культурні орієнтації студентської
молоді проаналізовано у працях Т. Аболіної, Н. Джинчарадзе, Л. Левчук, Л. Панченко, А. Похресника.
Духовно-релігійні орієнтації студентів досліджувались в роботах
В. Бондаренка, А. Колодного, П. Сауха,
О. Якуби, Т. Ящук.
Значну наукову цінність мають також
роботи вчених, які аналізували процеси, що відбувались в студентському
середовищі країн Західної Європи і
Америки в 60-80-х роках ХХ століття. Насамперед, це роботи Р. Арона, Д. Банхоффера,
Г. Маркузе, К. Поппера,
А. Швайцера.
Аналіз існуючої літератури дозволяє
зробити наступні висновки:
по-перше, у вітчизняній та
зарубіжній філософській та педагогічній
літературі закладено основи загально методологічних засад дослідження
проблеми національного виховання;
по-друге, відсутні ґрунтовні
дослідження взаємо обумовленості ідеологічного наповнення державної освітньої
політики і ціннісних парадигм соціуму, особистості, української національної
ідеї і архетипів повсякденного життя української молоді;
по-третє, неухильно зростає
державний та громадський запит на розробку і втілення в життя національних
засад державної освітньої політики, вивчення досвіду національного виховання.
Творче використання досягнень наших попередників сприятиме перетворенню
сучасної вищої школи у школу національну, здатну виховувати громадян України з
високим рівнем національної свідомості і самосвідомості.
Відповідно метою статті є
соціально-філософський аналіз проблеми національного виховання студентської
молоді.
Виклад основного матеріалу.
У ХІХ у педагогічній думці набула
поширення ідея народності, яку першими з українських педагогів висловили
О. Духнович та К. Ушинський. Під впливом ідеї народності
у педагогіку входить проблема національного виховання, яка активно розроблялась
як галицькими, так і наддніпрянськими педагогами. Зокрема, необхідність
виховання молоді на національних засадах відстоювали В. Антонович,
Б. Грінченко, М. Драгоманов, П. Куліш, В. Пачовський, М. Пачовський,
І. Ющишин та інші. Так, І. Ющишин вважав, що школа «мусить жити і розвиватися під
промінням національної ідеї», бути пройнятою національним духом, а результатом
виховного впливу, «короною діяльності» повинні стати національно свідомі члени
народу, котрі інтереси нації ставлять вище особистих» [2, 164-166].
Для проведення мети й завдань
національного виховання у практичну площину, наголошували педагоги, необхідні
такі умови:
–
високосвідомий ідейний рівень
учительства;
–
рідномовне шкільництво;
–
побудова виховання на народних традиціях;
–
використання кращих здобутків народної педагогіки;
–
прилучення дитини до духовного життя народу через рідну
мову, ознайомлення з культурними надбаннями;
–
спільна діяльність усіх виховних інституцій;
–
відповідна матеріальна база [3, 8].
Дані міркування не втратили своєї
актуальності і в наші дні. Разом з тим сучасне українське суспільство
характеризується новими соціальними, політичними, економічними і духовними
параметрами, що обумовлює необхідність переосмислення проблеми національного
виховання відповідно до сучасних соціокультурних реалій.
По-перше, після здобуття незалежності
Україна зіштовхнулася з гострими проблемами пошуку власної ідентичності –
геополітичної (Європа чи Євразія), політичної, етнічної, інформаційної,
соціокультурної. Українське суспільство вступило в епоху трансформаційних
перетворень, зміни базових систем цінностей, способу життя, структури
соціальних інституцій. Причому саме наявність трансформаційних процесів в нашій
державі, як слушно зауважує Р. Шульга, змушує в дослідженні
соціокультурного середовища зосередити особливу увагу на його буттєвісному рівні та відповідних проявах у різноманітних
вимірах соціального [4, 128-129]. В результаті відбувається «приземлення» потреб та інтересів індивідів, їх
знеособлення та стандартизація, що, в свою чергу, відображається на засадах
національної системи освіти і виховання. У моду входить своєрідна безпринциповість особистості. Утверджується стиль життя «за сленгом», «за модою». Виникає загроза знецінення
моральних, гуманістичних цінностей, «моральної відповідальності» (А. Макаренко), зростання
проявів девіантної поведінки. До того ж, в духовному і
культурному середовищі масове розповсюдження отримують псевдокультурні
і псевдоморальні цінності. В результаті, за висловом відомого культуролога
С. Грабовського, «не тільки україномовна, а й будь-яка «висока», побудована не на «попсі» чи ідеології культура в
Україні опинилася в гетто» [5, 3].
По-друге, в умовах глобалізації
міжнародних відносин набуває гостроти проблема власної культурної ідентичності,
захисту традиційних цінностей та ідеалів, взаємозбагачення культур, культурної
толерантності. Адже, за спостереженнями американського геополітика С. Хантінгтона, «великі розділи між людьми і основні конфлікти
проходитимуть по лінії культури» [6, 7]. Відповідно з метою
національного виховання студентської
молоді необхідно:
–
використовувати нові форми виховної роботи у студентському
середовищі, пропагувати українське слово, пісню, звичай, обряд;
–
проводити національні фестивалі, ярмарки, виставки;
–
залучати до виховання молоді авторитетних людей, які є
пріоритетами України;
–
піклуватись про піднесення суспільного престижу
україномовної продукції, підвищення її конкурентноспроможності.
Сучасний вуз має багатонаціональну
студентську аудиторію. Ефективною його гуманітарна інфраструктура буде тоді,
коли здійснювану на національній основі виховну роботу вона органічно поєднує з
інтересами студентів, представників всіх існуючих в державі національних меншин
через національне відобразить і донесе до кожного студента загальнолюдське в
його історії, сьогоденні і перспективі [7, 13]. Виховання молоді в
національному дусі має стати засобом збереження нації, охоронним щитом від
руйнівних культурних впливів, від денаціоналізації і культурної глобалізації.
По-третє, характерною рисою
сучасного історичного етапу є, зокрема, те, що інтелектуальні чинники розвитку,
виникнення принципово нового типу розширеного виробництва, яке базується на
інноваційних знаннях, набувають першорядного значення. В сучасну епоху все
більшу роль відіграють культурні та ідеологічні чинники, фундаментальні прикладні
знання, конструкторські розробки та інформація. В результаті виникає
необхідність світоглядно-методологічного, теоретичного та науково-практичного
осмислення інтелектуальної сфери суспільного життя, всебічного вивчення
особливостей руху знань, поширення освіти та їхнього трансформуючого
впливу на соціальні структури, конвергентні та суспільні коеволюційні,
мультиплікаційні процеси. Час ставить завдання фундаменталізації
вищої освіти, посилення ролі «національної домінанти» у виховному процесі,
формування інноваційного мислення студентів. Радикальні зрушення відбуваються у
технології освітнього процесу. Основою таких зрушень виступають сучасні науки,
зокрема інформатика, кібернетика, системотехніка. Як слушно зауважує В. Кушерець, ми ще не усвідомили належною
мірою той факт, що людство переживає третій інформаційний переворот – за своїми
наслідками значиміший, ніж навіть перший інформаційний переворот (пов’язаний з
появою писемності) і другий (пов’язаний з появою друкарства). Навчання книжкове
перетворюється в навчання комп’ютерне. І хоча ми розуміємо, що не можна впадати
в крайнощі і принижувати значення писемності і друкарства, все-таки обличчя
нової ери визначають бази знань, персональні комп’ютери, Інтернет, засоби теледоступу, включаючи супутникові системи зв’язку,
дистанційне навчання [8, 18-19]. В результаті відбувається
формування нової філософської освіти, модернізація
навчально-виховного процесу у вищій школі. Студент починає розглядатися як
повноправний учасник, ініціативний актор навчально-виховного процесу, фактор
мобілізації наявних ресурсів, досягнення поставлених цілей у реформуванні
освіти, її інтеграції у європейський і світовий освітній простір.
В нових історичних умовах
відбувається формування соціокультурних орієнтацій студентської молоді, що
являють собою сукупність економічних, політичних, соціальних, культурних і
духовно-моральних життєвих орієнтацій, які корелюються між собою, втілюються в
суспільну і індивідуальну практику, створюючи своєрідну субкультуру студентів,
що має свої особливості. Студентське середовище володіє властивою тільки йому
культурою зі своїми соціальним і культурним простором-часом. Вона підтримує
цілісність та своєрідність студентського середовища, забезпечує його
інваріантне відтворення, захищаючи його від непевностей,
випадковостей та нігілізму. Провідною життєвою
орієнтацією сучасного студентства є орієнтація на отримання якісної і
престижної освіти як фактору підвищення власної конкурентноспроможності
в системі ринкових відносин, утвердження свого статусу в колективі та
соціального престижу. Водночас простежується зростання потреби у постійному
оновленні та примноженні знань, потреба, яка конкретизується відповідно до
необхідного інформаційного забезпечення.
Висновки та перспективи подальших досліджень.
1.
В умовах становлення інформаційного суспільства посилення
«національної домінанти» навчально-виховного процесу ц вищій школі виступає
гарантом збереження етнічної і соціокультурної ідентичності, гармонійного
поєднання (коеволюції) локальних,
загальнонаціональних і міжнародних практик навчання і виховання.
2.
Освіта і виховання виступають важливими чинниками
формування соціокультурних орієнтацій молоді, зокрема студентської.
3.
Освіта і виховання є одним із основних чинників системних
соціальних перетворень впливу індивіда на природне і суспільне середовище,
стратегічним ресурсом трансформації суспільства.
4.
В умовах трансформації українського суспільства потребують
подальших досліджень проблеми інтелектуалізації суспільних відносин, формування
ціннісних орієнтацій молоді.
Література
1.
Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») // Освіта. – 1993. – №44-46.
2.
Сабат Н.В. І. Ющишин
про освіту і права народного вчителя // Творча особистість вчителя: проблеми
теорії і практики. Збірник наукових праць. – К.: УДПУ, 1997. – С. 164-167.
3.
Сабат Н.В. Національне виховання
учнівської молоді Галичини (1869-1914 рр.). Автореферат дисертації на здобуття
наукового ступеня кандидата педагогічних наук. – Івано-Франківськ, 1998. –
16 с.
4.
Шульга Р.П. Соціокультурне середовище як простір ідентичностей та ідентифікації // культурні ідентичності та
практики. – К., 2002.
5.
Грабовський С. На що сподіватись нашій культурі? //
Українська культура. – 2004. – №8. – С. 3.
6.
Высоцкая Н. Транскультура или
культура в трансе // Вопросы литературы. – 2004. – март-апрель. – С. 3-24.
7.
Похресник А.К. Соціокультурні орієнтації студентської
молоді трансформаційного суспільства: сутність та динаміка. Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. – К.,
2002. – 16 с.
8.
Кушерець В.І. Аналіз знання як
стратегічного ресурсу трансформації суспільства (світоглядно-методологічний
аспект). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора
філософських наук. – К., 2003. – 41 с.
Резюме
Висвітлюється важливість національного
виховання як чинника формування соціокультурних орієнтацій студентської молоді,
аналізуються фактори, що оптимізують даний процес.
Освещается
важность национального воспитания как условия формирования социокультурных
ориентаций студенческой молодежи, анализируются факторы, оптимизирующие данный
процесс.
An importance of national education
as terms of forming sociocultural orientations of
students is lighted, factors, optimizing a given process, are analyzed.
