Соціальне середовище як фактор формування смисложиттєвих орієнтирів

студентської молоді в умовах суспільних трансформацій

«Вся практична мудрість людська

може бути в тому, щоб побачити

напрямок руху  світового, його міру,

закон і сприяти цьому руху. Інакше

цей рух піде проти нас, роздавить нас».

М. Драгоманов

Актуальність дослідження. Проблеми взаємозв’язку і взаємозалежності процесу духовного розвитку студентської молоді і середовища її існування обумовлені принциповою зміною економічних, політичних, соціальних і духовних передумов, в яких особистість розпочинає розбудовувати (конструювати) свій життєвий шлях, набувати соціальний досвід, формувати усталений світ соціокультурних цінностей. Виділена проблема набуває ще більш гострого характеру в умовах, коли в рамках масової ціннісної свідомості залишаються життєздатними певні аксіологічні структури традиціоналістського типу, що спрямовані на збереження та відтворення виключно старих, давноіснуючих цілей та норм життя. З іншого боку, процес модернізації, що охопив більшість сфер соціальної системи, сприяє раціоналізації смислів життєдіяльності людей, зміцненню позицій модерністських ціннісних структур, що орієнтують їх носіїв на інноваційний тип поведінки, досягнення раціональних цілей. Студентська молодь є соціальною групою, яка сприймає модернізаційні  перетворення в суспільстві найбільш гостро завдяки значному динамічному потенціалу ціннісної свідомості. Таким чином, актуальність дослідження смисложиттєвих орієнтирів студентської молоді, перш за все, пов’язана з тим, що їх специфіка є важливим чинником успішності реформ, і, водночас, своєрідним індикатором, ступеня їх включеності в ці процеси.

У нових суспільних умовах проблема смислових орієнтирів все більш інтенсивно витісняється поступом творчої свободи саморозвитку духовності особи. Соціальне середовище, в лоні якого зростає і мужніє вільний дух особистості, сьогодні стає зовсім іншим. Зрозуміло, іншими стають і ті соціокультурні орієнтації, під впливом яких особистість формує свій внутрішній духовний світ. Яке це середовище?  Які є основні складові соціального середовище і як вони впливають на формування світоглядної культури студентської молоді? Які соціокультурні орієнтації є визначальними в сучасних координатах внутрішніх і зовнішніх трансформацій? Яким чином вони впливають на особистість молодої людини? І як остання розгортає свою власну активність у полі впливів транзитивного соціального середовища? Потребами відповіді на ці запитання і обумовлений вибір теми даної статті.

Становлення особистості студента як проблема суспільства в цілому і самого індивіда зокрема актуальна завжди. Однак особливої гостроти вони набуває в часи переходу суспільства від одних форм суспільного життя до інших. Адже від того, які головні принципи будуть закладені у взаємовідносини «студент-суспільство», «студент-держава» і як вони наповнюватимуться конкретним змістом, залежить майбутній розвиток України як політичного, соціально-економічного, духовно-культурного феномена.

Отже, дослідження взаємозв’язку функціонування соціального середовища і особистості студента має як теоретичне, так і практичне значення для аналізу, вивчення та прогнозування процесів, які відбуваються у суспільстві і впливають на формування молоді у складному й суперечливому процесі її соціалізації. Виходячи з можливості та актуальності проблеми взаємодії соціального середовища і особистості на сучасному етапі розвитку суспільства, в статті  ми ставимо мету дослідити окремі аспекти сутності соціального середовища та його впливу на розвиток особистості, динаміку зміни її смисложиттєвих орієнтирів, вибору життєвого шляху.

Стан розробки теми. Проблемам взаємозв’язку соціального середовища і особистості молодої людини присвячено чимало праць – від класиків античної філософії до сучасних розробок, від дослідження даного питання в його типовому науковому значенні до його широких практичних застосувань.

У філософській літературі можна виділити такі складові вивчення проблеми взаємодії соціального середовища й особистості:

Соціальне середовище розглядається як взаємозв'язок людини з природнім середовищем (К. Гельвецій, Д. Дідро та ін.);

Соціальне середовище розглядається як основна детермінанта формування   людини   (М. Бердяєв,   А. Камю,   В. Франк,Е. Фромм);

Соціальне середовище – це переважно безпосередні умови формування особистості  (А. Архангельський, З. Барбашова, Ю. Вишневський, Л. Коган, В. Кремень, М. Михальченко, С. Попов, Ян Щепанський);

Соціальне середовище, як  соціокультурний феномен розглядається в працях таких авторів як А. Арнольдов, В. Андрущенко, В. Борисов, В. Давидович, А. Дорошенко, М. Злобіна, І. Кан, С. Кримський, Л. Сохань, М. Тарасенко та інших.

Політичні орієнтації студентів досліджуються в роботах В. Антоненка, А. Білоуса, О. Дергачова, Ф. Кирилюка, В. Князєва, А. Колодій, В. Полохала, В. Ребкало, С. Рябова, В. Скуратівського.

Культурні орієнтації студентської молоді досить ґрунтовно проаналізовані в роботах Т. Аболіної, Н. Джинчарадзе, І. Зязюна, Л. Левчук, О. Левицького, В. Пойченка.

Психологічні орієнтири студентів досліджуються в роботах Т. Беха, В. Казмиренка, О. Киричука, С. Максименка, Ю. Трофімова, В. Шинкарука.

Духовно-релігійні орієнтації молоді досліджуються в роботах В. Бондаренка, А. Колодного, В. Лубського, П. Сауха.

Взаємозв'язок соціального середовища та світоглядної культури студентської молоді розглядається в працях К. Абульханової-Славської, В. Андрущенка, А. Здравомислова, В. Іванова, В. Кременя, М. Михальченка, В. Пазенка, Л. Сохань, М. Тарасенка, В. Шинкарука та інших авторів.

На особливу увагу заслуговують також дисертаційні дослідження В. Баранівського, А. Бержаніра, А. Дорошенка, О. Злобіної, М. Коноха, В. Ларцева, Г. Нестеренко, Л. Панченко, А. Похресника, О. Стояно, В. Хоменко.

Протягом останніх років змінилися матеріальні фактори життя, а тому іншим став політичний аспект соціального середовища, змінилися ідеологічні орієнтації, міжнародні зв'язки, культурне середовище. Все це потребує нових досліджень і нових узагальнень.

Об’єкт дослідження – процес взаємодії і взаємозв'язку соціального середовища і особистості студента.

Предмет дослідження – філософський аналіз проблеми формування смисложиттєвих орієнтирів студентської молоді під впливом факторів соціального середовища.

Виклад основного матеріалу. Початок нового тисячоліття знаменується створенням глобального інформаційного суспільства, становленням нового технологічного способу виробництва, характеризується переходом від ресурсно-затратного типу економічного розвитку до інноваційного, поширенням постмодерністської метасвідомості. Все більшого визнання отримує думка, що добробут сучасного суспільства, в першу чергу, залежить від таких важливих факторів, як освіта, культура, новітні технології. Головним ресурсом ефективно функціонуючих систем господарювання стають творчі, інноваційні здібності людей, в тому числі студентської молоді, інтелектуальний потенціал. В інноваційному типі розвитку чільне місце займає особистість з інноваторським духом, яка прагне  до самовдосконалення, збагачення знаннями.

Нове соціально-економічне, духовне наповнення отримує поняття «інноваційний тип розвитку» в умовах зростаючого впливу глобалізації, яка відбувається на тлі переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку. В умовах глобалізації вибудовується нова модель сучасного соціокультурного розвитку, в основі якої лежать здатності суспільства формувати, розповсюджувати, застосовувати знання, генерувати нове знання. В результаті формується «новий соціальний устрій», базовими характеристиками якого, на нашу думку, є:

економіка знань (knowledge-based economy), яка формує нову мотивацію до праці, а також новий тип соціальної взаємодії;

нова методологія державного управління, що враховує потреби інформаційного суспільства;

наявність «соціальних ліфтів», що зумовлює гнучкість і мобільність соціальної структури суспільства;

соціальне партнерство як інструмент діалогу між державою, підприємцями, найманими працівниками і профспілками;

використання соціальних технологій, в тому числі маніпулятивних, з метою впровадження певних соціальних і культурних стереотипів, урізноманітнення форм соціальної взаємодії.  

 В результаті відбувається якісна й кількісна видозміна сутнісних характеристик соціального середовища, ускладнюється його організаційна структура. Суб’єкт-об’єктні взаємовідносини між людиною та матеріальним і природнім світом, характерні для індустріального типу суспільства, заміщуються інтерперсональною взаємодією, в процесі якої народжуються нові знання.

Знання та культура – чинники інноваційного спрямування – стають вирішальними у процесі рівноправного входження України в коло економічно розвинених країн Європи. В цьому контексті є актуальною думка Майкла Портера: «… освіта і навчання відіграють вирішальну роль у національній конкурентній перевазі. Досягнення більш складних конкурентних переваг і конкурування в передових сегментах і нових галузях потребують людських ресурсів, які володіють вищим рівнем кваліфікації і здібностей. Якість людських ресурсів повинна постійно примножуватися, якщо прагнути забезпечувати постійне зростання рівня розвитку економіки країни» [1, 97-99]. Не менш важливе значення посідає і культура, оскільки саме вона виступає могутнім консолідуючим фактором суспільства, є «вічною золотою ниткою історії, що з’єднує покоління, епохи, часи», допомагає відшукати істину [2, 15]. У культурних практиках виявляються відносно усталені норми співжиття людей, традиції, моделі поведінки, спосіб трансформації  природного довкілля, методи виробничої діяльності. В них знаходить своє відбиття ядро культури даного соціуму, її стиль, ними формується характерний для даної культури ментальний образ людського індивіда [3, 2]. А, отже, культурне середовище є невід’ємною складовою соціального середовища, у значній мірі визначає його сутнісні характеристики.

Розвиваючи положення щодо вирішального значення фактора знань і культури в інноваційному поступі, додамо, що перспектива європейської інтеграції для України пов’язується із вирішенням наступних завдань: формуванням українських базованих на національних традиціях, культурних стереотипів, врахуванням їх у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики країни; забезпеченням вирішення проблем, що є типовими для всіх країн на початку ХХІ ст.: здоров’я нації, боротьби з бідністю, зайнятості та професійного росту, соціальних трансформацій, економічних реформ; здійсненням радикального прориву у сфері освіти, передачі нових знань, якісним реформуванням освіти відповідно до нових викликів інформаційного суспільства; виробленням нової методології нової державного управління, оволодіння державними службовцями (управлінцями) новими організаційними і проектними знаннями [4].

Іншою провідною тенденцією сьогодення є проникнення у суспільну та індивідуальну свідомість постмодерністських постулатів та ідеологем, зокрема таких:

відмова від суб’єктності, перехід до якогось «розірваного», нецілісного, множинного «я»;

відмова від чітких смислів і цілей життя;

«потік невизначеності», заперечення наявності причинно-наслідкових зв’язків;

ієрархія як така заперечується; все є інтерпретація, а інтерпретація не має кордонів;

світ – це світ масок, травестії, іронії, цитат, запозичень;

заперечення авторитету Автора, Вчителя, Винахідника тощо [5, 188].

В цих умовах відбувається знецінення традиційних морально-етичних і духовних ідеалів, зникає межа між дозволеним і недозволеним, свободою і несвободою, відкидається принцип соціальної справедливості. Свобода, як головна цінність інформаційного суспільства де-факто залишається недосяжною мрією, оскільки не забезпечується рівний доступ до всього різноманіття життєвих благ. Це досяжно тільки при реалізації принципу соціальної справедливості, при справедливому розподілі власності, а, отже, й доходів у суспільстві. Загальним і найважливішим принципом соціальної справедливості є положення, що кожна людина або суспільство в цілому повинні одержувати те, на що вони заслуговують. Соціальна справедливість – це чесна міра рівності і нерівності, норм і дій, праці і винагороди, вимог і виконання. Необхідно при цьому зауважити, що фундамент будь-якої держави рушиться, якщо він не стоїть на принципах соціальної справедливості. Аристотель, зокрема, підкреслював, що державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі. А св. Августин стверджував: «Що не було справедливим, не може бути і законним», «Держава без справедливості – що це, як не великі банди розбійників?». Ці твердження є надзвичайно актуальними для сучасної України, де в результаті ліберальних реформ зневажена, принижена і не визнана соціальна справедливість. Реалізація принципів вільної конкуренції і всеохоплюючого ринку призвела до концентрації капіталу в руках обмеженої кількості приватних осіб, різкого зростання ваги і впливу промислових й фінансових груп. За багатьма показниками виробництва Україна відкинута в своєму розвитку на 20-30, а то й 100 років назад. Підірване здоров’я населення і демографічне благополуччя нації, які оцінюються рівнем народжуваності і тривалості життя, природного відтворення, працездатності. Смертність різко перевищила народжуваність. Більше 80% населення забули, що таке добробут, задовільні житлові умови, повноцінне харчування, відсутність безробіття, справедливість влади, доступність освіти і охорони здоров’я, безпека існування, впевненість у майбутньому.

Правляча верхівка, прикриваючись гаслами свободи, демократії, індивідуалізму, піддали народ всебічному терору:

економічному – коли немає роботи, майже нічого не виробляється, а все тільки продається, перепродується і «прокручується»;

соціальному – коли у бідних забирають соціальні пільги, реальний прожитковий мінімум, безплатну медицину й освіту;

енергетичному – коли серед морозів відключають тепло й електрику в окремих будинках, школах і лікарнях або цілих містах й селищах;

комунальному – коли плата за житло і комунальні послуги підскакує до рівня, що перевищує доходи громадян;

фінансовому – коли в людей вилучаються чесно нажиті заощадження, безкарно зводяться фінансові піраміди та інші шахрайські схеми вилучення грошей  у населення;

культурному – коли під виглядом творів культури насаджуються брехня, агресії, підлість, страх, порнографія;

демографічному – коли у країні троє людей помирають, а одна людина народжується.

Не менш жорстокі і такі види терору, як інформаційний, комерційний, етнічний, ідеологічний. Усі ці види терору є результатом реалізації в Україні ліберальної ідеології, ліберальних свобод, приниження і нехтування принципом соціальної справедливості. Це результат неконтрольованих державою соціальних відносин, корумпованості влади, розпродажу, розграбування нажитого спільною працею спільного надбання народу, загальнонародної власності. Німецький філософ І. Кант писав, що коли справедливість зникає, то не залишається нічого, що могло б надати цінності життю людей. Саме так і сталося в сучасному українському соціумі. Із втратою соціальної справедливості втрачається і віра людей у цінності життя. Народ – у заціпенінні, в гіпнозі, в стані нездатності осмислити події в країні,  селі, селищі, місті, конкретній організації.

Особливо трагічно втрата соціальної справедливості позначається на ціннісних орієнтаціях і установках молодих людей. В молодіжному середовищі починають домінувати антисуспільні ідеали цінності, посилюються всі негативні сторони в сфері моральності, моралі і духовності, відбувається «повна втрата сенсу буття». В цьому контексті доволі красномовним є опублікований лист 18-річної Ольги, хворої на СНІД. У листі – кричущі запитання: «Навіщо ви, дорослі, нас, своїх дітей, зім’яли сексом, порнухою, наркотиками? Вам хотілося «розкутості», «свободи». Ви, ви винні в наших хворобах і наших смертях! Чому ви нас не попереджали з вашим «безпечним сексом»? У нас немає і не буде кохання, не буде сімей, ми не народимо дітей. Нас позбавили дитинства і відібрали майбутнє. Ми ще живі і нас уже нема» [6]. І тут згадуються слова Ж.-Ж. Руссо: «Природа хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими».

Отож, у нових соціокультурних умовах виникає гостра необхідність вивчення параметрів впливу соціального середовища на формування цінностей і ціннісних орієнтацій студентської молоді та розробки механізмів протидії негативним впливам.

Серед основних параметрів впливу соціального середовища на формування ціннісних структур молодіжної свідомості ми вважаємо за доцільне виділити стимулятори (позитивні індикатори) і дестимулятори (негативні).

До стимуляторів, на нашу думку, можна віднести:

·         рівний доступ до оволодіння знаннями;

·         зростання рівня освіченості населення;

·         впровадження державної мови;

·         поширення комп’ютерної грамотності, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховний процес;

·         принцип неперервної і гнучкої освіти;

·         виробництво та впровадження ресурсозберігаючих технологій;

·         налагодження соціального діалогу в суспільстві;

·         високий рівень зайнятості населення;

·         позитивні макроекономічні індикатори;

·         налагоджені канали співпраці державних інституцій з інститутами громадянського суспільства;

·         безпечне екологічне довкілля;

·         забезпечення культурної безпеки особистості і соціуму, задоволення культурних запитів і інтересів різних верств населення тощо.

До дестимуляторів можна віднести:

·         відсутність чітких смислів і сенсів життєдіяльності;

·         поширення суспільної апатії, знецінення традиційних цінностей та ідеалів;

·         руйнування усталених форм людського співжиття і соціальної взаємодії;

·         поширення псевдокультурних цінностей, споживацької моралі і нігілізму;

·         загострення протиріч у системі «батьки-діти», міжпоколінні конфлікти;

·         негативні макроекономічні показники;

·         високий рівень вимушеної неповної зайнятості;

·         низька якість життя;

·         високий рівень недовіри громадськості до державних інституцій;

·         правовий нігілізм, корупція, хабарництво та інші небезпечні антисоціальні форми поведінки;

·         високий рівень злочинності та самогубств серед молоді;

·         несприятливий соціально-психологічний клімат у конкретних організаціях;

Від співвідношення конкретних стимуляторів і дестимуляторів залежать сутнісні характеристики соціального середовища та обумовлюється синергетичний ефект взаємодії соціального середовища з ціннісними структурами індивідуальної  та суспільної свідомості.

Таким чином, врахування конкретного співвідношення стимуляторів і дестимуляторів дозволяє наблизитись до розуміння аксіологічних структур свідомості молодої людини, що, у свою чергу, допомагає визначити пріоритети державної молодіжної політики, розробити конкретні молодіжні програми і проекти та втілити їх у життя.

Відтак, формування смисложиттєвих  орієнтирів студентської молоді у значній мірі визначається конкретними параметрами впливу соціального середовища, його сутнісними характеристиками, що повинні враховувати органи державної влади та громадські організації при виробленні та впровадженні державної молодіжної політики на загальнодержавному, регіональному і локальному рівні.

Багато зараз залежить від молоді, але не менше завдання покладене і на плечі батьків, котрі зобов’язані більше уваги приділяти своїм дітям, не загострювати підліткові протиріччя своєю безкомпромісністю, підштовхуючи дитину назустріч бруду і духовному занепаду світу підворіть, до хибних ідеалів. Вони повинні навчитися ненав’язливо контролювати життя підлітка-студента (що він (вона) читає, дивиться, яку музику слухає, в якому колі спілкується тощо). Тільки у разі гідного прикладу і правильної поведінки старшого покоління, оптимальної державної молодіжної політики наше суспільство буде здатне знову переродитися.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Соціокультурні реалії ХХІ століття обумовлюють якісно нові базові характеристики соціального середовища.

Конкретне співвідношення стимуляторів і дестимуляторів визначає сутнісне наповнення форм і методів взаємодії соціального середовища з ціннісними структурами свідомості молодої людини.

Органи державної влади та громадські організації зобов’язані проводити постійний моніторинг у молодіжному середовищі, а його результати використовувати при розробці та впровадженні у життя молодіжних програм та проектів.

Подальшої розробки потребують питання організаційної побудови соціального середовища, світоглядно-методологічних засад формування смисложиттєвих орієнтирів студентської молоді.

Література

1. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1993.

2. Погорєлова А. Культура – фактор консолідації // Політика і час. – 1991. – № 17-18. – С. 10-15.

3. Свідзинський А. Чи можна гармонізувати різні культурні практики? // Розбудова держави. – 2004. – № 4-6. – С. 2-14.

4. Зінченко О. Нові виклики часу // День. – 2002. – 9 бер. (№ 58).

5. Золотухина-Аболина Е.В. Постмодернизм: распад сознания // Общ. науки и современность. – 1997. – № 4. – С. 185-192.

6. Комуніст. – 2005. – № 94.